Мої інтроспективні роздуми.
Розмірковуємо
разом. Коротко сентенціями...Чому наше життя таке важке? Чому шукаємо і
не знаходимо справедливості, що потрібно, щоб перемагати? Віра в
перемогу?, сила? . . В тварин, мікробів, ніби, саме так, один одного
витісняє, поїдає, Тобто, сила бере верх. Наш народ битий, дуже, як ніхто. Предки, втрачаючи золотий фонд нації, відбивали іноді одночасні навали з трьох сторін світу: з південно-західної, ними були і римляни, і еліни-грецьколани, в багатих обладунках, спартанського, жорстокого виховання війська, котрі відточили своє вміння перемагати не тільки на відомих всім спартакіадах, але й у диких, як на нинішній час, і безневинних для спартанця ігрищах, де рабів, ілотів, на відміну від софістів, а саме філософа-мудреця Протагора, котрий визнавав рівність всіх разом з іноземцями, не вважали ілотів за людей; ті ж платили їм тим же,- часто раби переходили під час війни на бік ворога, втікали, ховалися по храмах, де вбивство вважалося не допустимим.
Але, такої, як у них амуніції не мали предки наші, мирними були, добували мідь, виплавляли залізо з Карпатської руди, ще до славної Римської імперії, але не для зброї спершу, а для землеробства.
Зі сходу, з-понад Гірканського(Каспійського) моря, в цей час і надалі, на протязі більше тисячі літ сунули стіною на зелені луки непереможні дикі племена кочовиків. Починаючи з першого тисячоліття, біля VIIcт. до наших часів - "жовті скифи", конярами їх ще називали, бо низькорослі витривалі коні давали усе для прожиття. Коли на просьбу захистити від скифів прибув у 512 р до н. е.цар Дарій І з військом, - водили за ніс хитрі скотарі добротну армію союзників, випалюючи степи і отруюючи кирниці з водою відходячи, плутали сліди, морили голодом і спрагою
Свідчить про це історія, часто переплутавши, хто є хто, бо не загарбником прибув цар Дарій, а допомогу ніс одноплемінникам; (тим більше, шо Дарій був не один, і цар Дарій ІІ існував...) але не кожен враховує, що саме поєднувало віками трипілля і шумерів з Аравії, а це кровні зв'язки, які історія замовчує, не в змозі проаналізувати генетичні, мовні, археологічні, тепер їх безліч,- ДНКдосліди, очні рисунки і т. п.- було би бажання, для тих, хто не хоче повірити просто знахідкам могил Кам'яних, і не тільки, "Книзі Царів" Вавілонії, Тибетським стародрукам Лхасси, не кажучи про наші відкриття в тій сфері. . . у кожному щось спільне є, істина в одному місці не зберігається. Логічно спитатися, чи прийшов час збирати каміння, що віками розсипане було. Можливо, але...їх багато, тих але.
Декотрі джерела свідчать, що ця війна була знаковою для скифів, т.я. біля ІІІст. ми вже маємо численні, схрещені з покореними народами, потомки скифів; це сармати, авари, алани.., переважно ті племена іраномовні. Були, видається, цікаві історичні фортелі, коли нескорені жінки-бранки упокорювали своїх володарів, точнісінько, як українська полонена дівчина Роксоляна, коли заміж за турецького пашу вийшла. Слава про тих жінок-амазонок увійшла в історію. А, щодо скифів, вже на межі віків, в перші століття н.е. маємо так звані царські скіфи, скіфи-орачі, землероби, кочові.
Далі потерпають мирні поселенці
Мабуть, тому розумні, биті українці вибрали “моя хата скраю...”. Але ж йдемо до “золотого віку”, чи це остання спроба темряви заволодіти світом — на це подібно. Вибір за нами...
Приведу декотрі виписки, поділюся роздумами з загалом і думати разом будемо, нічого не стверджую, це невдячна справа, як ми переконалися, - завжди найдеться хтось, хто аргументовано доведе протилежне. Багато хто вже повірив, що випадкового нічого немає,- часто ж книга, записник відкриваються в потрібному місці, чи погляд падає не випадково туди, куди повинен впасти даної миті, або про що подумали, то справдилося, чи стало згодом актуальним по якійсь причині, тобто, робимо висновки, що і думки наші не випадкові, можливо, спроектовані нашим вищим Я в нашу підсвідомість. Чи це дія Всемогутнього? Це усвідомлення приходить дуже повільно, поступово, маленькими промінчиками просвітлення і повірити в це, що ми не ми, думки наші - не наші думки, а діла, мабуть, заплановані провидінням, в це повірити важко. Щодо слова нами сказаного, слідуючи даній логіці, виникає підозра, що не ми формуємо свої монологи, що складніші ми насправді. Далі більше, якщо нам даються поступки, висловлювання, то й емоційний стан і всі відтінки його, закоханість в тому числі, що особливо важко до сприйняття, ми отримуємо в дар, вони заплановані і опускаються з Акаші, як кажуть. Надіюсь це не так, тут, швидше за все чинниками є складові не одного фактора, причиною котрих є все таки наша особистість. Один відомий рос. письменник, чітко назвав в своєму інтерв'ю газеті побратимів по перу шизофрениками. Тобто, признав, що отримується інформація з тонких планів, всі отримують те, що виголошують. І науковці, чи уві сні, як Мендєлєєв, чи після довгих пошуків, роздумів, - є над чим задуматися тут, але усі притягують необхідну інформацію. Усі книги, будь-якого направлення, формату, згідно стремління, тобто чітко направленої власної енергії пошуку автора, оформляються у словесні, чи образі картинки. Іноді, деякі баталії буквально спостерігає автор, дивуючи читача яскравістю і вірогідністю подій, котрі, інколи, неможливо документально вже відтворити з давніх давен. Але, завжди є дві сторони, як ми знаємо вже, і тут знаходимо позитив - тішить те, що за тисячі років ми вперше можемо не сумувати за втратою, до прикладу, знаменитої Александрійської бібліотеки, кажуть рукописи не пропадають, тепер цей вислів стає зрозумілішим.
«Страдания духа являют единую лестницу краткого пути». Тож це заплановано; виходить, чи в наших інтересах? "Ціль життя — підтримати внутрішній вогонь і помножити кристали його відкладень; звідси, треба вітати напругу духу — активність Агні" (вогню в душі). Кажуть же, з добра добра не чекай, або за одного битого, два небитих дають, отже гарт душі бажаний.
Так, з цілковитою довірою до мудрості «Руки божої, що веде”, будемо продовжувати потоньшувати і вдосконалювати наш внутрішній апарат шляхом очищення і розширення свідомості. Тоді перемога, (шлях у вічне життя?), чітко встане перед нами, у всій своїй красоті. Карма, або космічна справедливість, чи Божа воля, кожного ставить в ті умови, в котрих він матиме можливість чогось навчитися, чи спокутувати, чи найбільш яскраво проявити....без гартування духу не можемо ми стати вершителями перемоги і, можливо,членами божественної Ієрархії.
І такий уривок, не перекладаю, вибачте: “Сознание содержит в себе все следы пройденных жизней, отпечатки каждого проявления, как и каждую мысль и устремление... дух, отделившийся от тела, сохраняет всю совокупность энергий высших и низших...каковы отложения, таковы будущие кристаллы. И мысль, и творчество, и все другие проявления собирают эту энергию. Весь огненный потенциал духа состоит из излучений жизненных энергий.”
В той же час, коли виникають надмірні емоційні сплески і маємо в багатьох так званий психізм, то...: “Психизм притупляет каждое устремление, а высшее достижение остается недоступным. Психизм заключает в себе явление самых низших энергий, а огни центров потухают от этих наслоений, с ним неизбежно растройство нервной системы, к тому же, отрыв от жизненных действий закрывает путь к самоусовершенствованию. Творчество притупляется и утверждается пассивное состояние, делающим человека оружием наплыва разных сил. В силу ослабления воли контроль ослабевает, и этим усиливается притяжение различных низших сущностей.”
Отож, зберігаймо спокій, хоча корисний інколи сплеск енергій контрольований. Все дуже складно...
Далі таке: “Наш путь, указанный великими подвижниками, путь преображения духовного, путь развития сердца без всяких магий и насильственных приемов. Истинно нет теплого срединного пути, когда меч Света разит Тьму»...
Тож, з однієї сторони, стражданнями ми возвишаємося, тобто, душа відшліфовується, як діамант виблискує від тертя, з іншої, кому вже і зараз давай, душа не хвилює, той оберігає своє. Ще є загальні потреби, інтереси, бо всі зрозуміли, що ми єдині, біль спільна, як і радість... то що робити? страждати, покорившись темряві, обманам, чи боротися з даними перешкодами, бути битими?... кожен вирішує по своєму... питання часу...і багатьох факторів, швидше за все.
Але, такої, як у них амуніції не мали предки наші, мирними були, добували мідь, виплавляли залізо з Карпатської руди, ще до славної Римської імперії, але не для зброї спершу, а для землеробства.
Зі сходу, з-понад Гірканського(Каспійського) моря, в цей час і надалі, на протязі більше тисячі літ сунули стіною на зелені луки непереможні дикі племена кочовиків. Починаючи з першого тисячоліття, біля VIIcт. до наших часів - "жовті скифи", конярами їх ще називали, бо низькорослі витривалі коні давали усе для прожиття. Коли на просьбу захистити від скифів прибув у 512 р до н. е.цар Дарій І з військом, - водили за ніс хитрі скотарі добротну армію союзників, випалюючи степи і отруюючи кирниці з водою відходячи, плутали сліди, морили голодом і спрагою
Свідчить про це історія, часто переплутавши, хто є хто, бо не загарбником прибув цар Дарій, а допомогу ніс одноплемінникам; (тим більше, шо Дарій був не один, і цар Дарій ІІ існував...) але не кожен враховує, що саме поєднувало віками трипілля і шумерів з Аравії, а це кровні зв'язки, які історія замовчує, не в змозі проаналізувати генетичні, мовні, археологічні, тепер їх безліч,- ДНКдосліди, очні рисунки і т. п.- було би бажання, для тих, хто не хоче повірити просто знахідкам могил Кам'яних, і не тільки, "Книзі Царів" Вавілонії, Тибетським стародрукам Лхасси, не кажучи про наші відкриття в тій сфері. . . у кожному щось спільне є, істина в одному місці не зберігається. Логічно спитатися, чи прийшов час збирати каміння, що віками розсипане було. Можливо, але...їх багато, тих але.
Декотрі джерела свідчать, що ця війна була знаковою для скифів, т.я. біля ІІІст. ми вже маємо численні, схрещені з покореними народами, потомки скифів; це сармати, авари, алани.., переважно ті племена іраномовні. Були, видається, цікаві історичні фортелі, коли нескорені жінки-бранки упокорювали своїх володарів, точнісінько, як українська полонена дівчина Роксоляна, коли заміж за турецького пашу вийшла. Слава про тих жінок-амазонок увійшла в історію. А, щодо скифів, вже на межі віків, в перші століття н.е. маємо так звані царські скіфи, скіфи-орачі, землероби, кочові.
Далі потерпають мирні поселенці
Мабуть, тому розумні, биті українці вибрали “моя хата скраю...”. Але ж йдемо до “золотого віку”, чи це остання спроба темряви заволодіти світом — на це подібно. Вибір за нами...
Приведу декотрі виписки, поділюся роздумами з загалом і думати разом будемо, нічого не стверджую, це невдячна справа, як ми переконалися, - завжди найдеться хтось, хто аргументовано доведе протилежне. Багато хто вже повірив, що випадкового нічого немає,- часто ж книга, записник відкриваються в потрібному місці, чи погляд падає не випадково туди, куди повинен впасти даної миті, або про що подумали, то справдилося, чи стало згодом актуальним по якійсь причині, тобто, робимо висновки, що і думки наші не випадкові, можливо, спроектовані нашим вищим Я в нашу підсвідомість. Чи це дія Всемогутнього? Це усвідомлення приходить дуже повільно, поступово, маленькими промінчиками просвітлення і повірити в це, що ми не ми, думки наші - не наші думки, а діла, мабуть, заплановані провидінням, в це повірити важко. Щодо слова нами сказаного, слідуючи даній логіці, виникає підозра, що не ми формуємо свої монологи, що складніші ми насправді. Далі більше, якщо нам даються поступки, висловлювання, то й емоційний стан і всі відтінки його, закоханість в тому числі, що особливо важко до сприйняття, ми отримуємо в дар, вони заплановані і опускаються з Акаші, як кажуть. Надіюсь це не так, тут, швидше за все чинниками є складові не одного фактора, причиною котрих є все таки наша особистість. Один відомий рос. письменник, чітко назвав в своєму інтерв'ю газеті побратимів по перу шизофрениками. Тобто, признав, що отримується інформація з тонких планів, всі отримують те, що виголошують. І науковці, чи уві сні, як Мендєлєєв, чи після довгих пошуків, роздумів, - є над чим задуматися тут, але усі притягують необхідну інформацію. Усі книги, будь-якого направлення, формату, згідно стремління, тобто чітко направленої власної енергії пошуку автора, оформляються у словесні, чи образі картинки. Іноді, деякі баталії буквально спостерігає автор, дивуючи читача яскравістю і вірогідністю подій, котрі, інколи, неможливо документально вже відтворити з давніх давен. Але, завжди є дві сторони, як ми знаємо вже, і тут знаходимо позитив - тішить те, що за тисячі років ми вперше можемо не сумувати за втратою, до прикладу, знаменитої Александрійської бібліотеки, кажуть рукописи не пропадають, тепер цей вислів стає зрозумілішим.
«Страдания духа являют единую лестницу краткого пути». Тож це заплановано; виходить, чи в наших інтересах? "Ціль життя — підтримати внутрішній вогонь і помножити кристали його відкладень; звідси, треба вітати напругу духу — активність Агні" (вогню в душі). Кажуть же, з добра добра не чекай, або за одного битого, два небитих дають, отже гарт душі бажаний.
Так, з цілковитою довірою до мудрості «Руки божої, що веде”, будемо продовжувати потоньшувати і вдосконалювати наш внутрішній апарат шляхом очищення і розширення свідомості. Тоді перемога, (шлях у вічне життя?), чітко встане перед нами, у всій своїй красоті. Карма, або космічна справедливість, чи Божа воля, кожного ставить в ті умови, в котрих він матиме можливість чогось навчитися, чи спокутувати, чи найбільш яскраво проявити....без гартування духу не можемо ми стати вершителями перемоги і, можливо,членами божественної Ієрархії.
І такий уривок, не перекладаю, вибачте: “Сознание содержит в себе все следы пройденных жизней, отпечатки каждого проявления, как и каждую мысль и устремление... дух, отделившийся от тела, сохраняет всю совокупность энергий высших и низших...каковы отложения, таковы будущие кристаллы. И мысль, и творчество, и все другие проявления собирают эту энергию. Весь огненный потенциал духа состоит из излучений жизненных энергий.”
В той же час, коли виникають надмірні емоційні сплески і маємо в багатьох так званий психізм, то...: “Психизм притупляет каждое устремление, а высшее достижение остается недоступным. Психизм заключает в себе явление самых низших энергий, а огни центров потухают от этих наслоений, с ним неизбежно растройство нервной системы, к тому же, отрыв от жизненных действий закрывает путь к самоусовершенствованию. Творчество притупляется и утверждается пассивное состояние, делающим человека оружием наплыва разных сил. В силу ослабления воли контроль ослабевает, и этим усиливается притяжение различных низших сущностей.”
Отож, зберігаймо спокій, хоча корисний інколи сплеск енергій контрольований. Все дуже складно...
Далі таке: “Наш путь, указанный великими подвижниками, путь преображения духовного, путь развития сердца без всяких магий и насильственных приемов. Истинно нет теплого срединного пути, когда меч Света разит Тьму»...
Тож, з однієї сторони, стражданнями ми возвишаємося, тобто, душа відшліфовується, як діамант виблискує від тертя, з іншої, кому вже і зараз давай, душа не хвилює, той оберігає своє. Ще є загальні потреби, інтереси, бо всі зрозуміли, що ми єдині, біль спільна, як і радість... то що робити? страждати, покорившись темряві, обманам, чи боротися з даними перешкодами, бути битими?... кожен вирішує по своєму... питання часу...і багатьох факторів, швидше за все.
