виписки кращих віршів

 Человек шептал: "Господь, поговори со мной!"
И луговые травы пели.

Но человек не слышал!

Человек вскричал тогда: "Господь, поговори со мной!"
И гром с молнией прокатились по небу.

Но человек не слушал!

Человек оглянулся кругом и сказал: "Господь, позволь мне увидеть тебя!"
И звезды ярко сияли...

Но человек не видел.

Человек вскричал снова: "Бог, покажи мне видение!"
И новая жизнь была рождена весной.

Но человек этого не заметил!

Человек плакал в отчаянии: "Дотронься до меня, Господь, и дай мне знать, что ты здесь!"
И после этого Господь спустился и дотронулся до человека!

Но человек смахнул с плеча бабочку и ушел прочь...

 

 "То, что дозволено Юпитеру,
   не дозволено быку..."
                                                Й. Бродський

Каждый пред Богом наг.
Жалок,
наг
и убог.
В каждой музыке
Бах,
В каждом из нас
Бог.
Ибо вечность — богам.
Бренность — удел быков...
Богово станет
нам
Сумерками богов.
И надо небом
рискнуть,
И, может быть,
невпопад
Еще не раз нас
распнут
И скажут потом: распад.
И мы
завоем
от ран.
Потом
взалкаем даров...
У каждого свой
храм.
И каждому свой
гроб.
Юродствуй,
воруй,
молись!
Будь одинок,
как перст!..
...Словно быкам — хлыст,
вечен богам
крест.

Ліна Костенко                  Ювілей  80р.

читає власні вірші 

«І знов сидять при владі одесную.
Гряде неоцинізм, я в ньому не існую!
Така до слави приналежність!
Така свобода і пісні!
Декоративна незалежність
ворушить вусами вві сні.

Покотили Україну до прірви!»


Зараз, з 2010 року я можу тільки додати: докотили Україну до прірви… 
І зараз по діагоналі  ті вірші, які писалися роки:


«Прогавили, прогледіли,
і хочеться на Марс.
Це сталася трагедія,
а ви зіграли фарс.
Отримали Україну без бою
і здають без бою,
а, втім, чого ж без бою:
б»ються поміж собою.


Дивлюся ввечері і вранці,
милуюсь депутатським гроном.
Яка гармонія і танці,
і єдність змій з Лаокооном!


Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу! Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе,
і тільки змії кубляться й сичать!


Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але убік безодні.


Компроміси, компромати,
компрадори і примати.
Скільки сили треба мати,
щоб усе це витримати?!


Які засиджені скрижалі!
Яке злиденство зветься шансом!
На жаль, уже і в цій державі
стаю потроху дисонансом.»

ОПЛЕСКИ


Знову ж таки, казав Дмитро Дроздовський: сумно! Не треба! 
Це дуже все сумно, щоб аплодувати.


«Ну, от і дожилася наша мова,
була-була безсмертною в віках,
але прийшли бендюжники від слова
і потопили мову в матюках».

Але давайте, що-небудь те, чого хоче душа:


«Починають зорі пригасати…
В пам'яті сутуляться хрести…
Альбіної, велетні, сарасвати,
поможіть цей сум перебрести.


Надходить ніч, думки у неї хмарні…
Бринить дорога на одній струні…
Нічного міста вафельки янтарні
тихенько тануть десь у далині…


І творять графіку химерну
в польотах бриюче низьких
останні музи постмодерну –
ворони звалищ приміських».



На жаль… Ті музи, на жаль… От… Що б вам ще прочитати?..


«Кричали ледарі: «Нам лідера!
Хоч поганенького! Аби!»
На цю біду немає лікаря…
Не дай Бог, бути лідером юрби!


Шакали знову ошукали,
тепер вони вже не шакали,
тепер вони: то «за», то «проти»,
то шахраї, то патріоти.


Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
незалежною хоч на мить:
від кайданів, що волю сковують,
від копит, що у душу б'ють,
від чужих, що тебе скуповують,
і своїх, що тебе продають?!


Популяція! Нація! Маси!
І сьогодні, і вчора, й колись
українського пекла гримаси
упеклися мені. Упеклись! 


 Господи, пробач мені моє зухвальство, що я сподіваюсь бути почутою! Дякую. 


Ліна Костенко