ПАМ'ЯТІ ОЛЕСЯ БЕРДНИКА І НЕ ТІЛЬКИ
(27.11.1926 - 18.03.2003)
Олександр Павлович (Олесь) Бердник (27 листопада 1926, офіційно 25 грудня 1927 — †18 березня 2003) — український письменник-
Бердник Олесь Павлович | ||
Олесь Бердник, кін. 1940-х |
||
При народженні: | Бердник Олександр Павлович | |
---|---|---|
Дата народження: | 27 листопада 1926 (офіційно 25 грудня 1927) | |
Місце народження: | Вавилове, Херсонська область (тепер Миколаївська область) | |
Дата смерті: | 18 березня 2003 (76 років) | |
Місце смерті: | Київська область | |
Національність: | українець | |
Мова творів: | українська | |
Рід діяльності: | прозаїк, поет | |
Напрямок: | неоромантизм, соціалістичний реалізм | |
Жанр: | наукова фантастика, роман, оповідання, вірш | |
Magnum opus: | «Чаша Амріти» | |
Нагороди: |
Якщо перед помилками ти зачиняєш двері,
пам'ятай, що Істина теж не зможе ввійти до тебе
Робіндранат Тагор
( феєрія"Чаша Амріти")
О. БЕРДНИК обігнав всіх нас на півстоліття в пізнанні ведичних знань. Це був справжній Посланник Божий. На наступний рік матимемо десяту річницю смерті цього Велета Духу.
Нелегко склалося життя Олеся Бердника, було невизнання, бо вісників нового переважно б'ють, це опісля превозносять. Було заслання, тюрми, приниження і від чужих і від своїх, біль... Останнє засудження тоталітарною владою тодішньої УРСР "інакомислячого" Олеся Павловича Бердника відбулося в 1979 році. А, вже, починаючи з 1984р. Бердник веде активну правозахисну діяльність на рівні ООН, співпрацюючи з Левком Лук'яненком, зокрема. Неодноразово був учасником протестних голодуваннь на захист прав українських політичних ув'язнених.
Непізнаним, непризнаним і недооціненим в повній мірі і, як письменник, і, як будівничий Єдиної Соборної України і, просто, як справжній Українець, інтелігент старого зразку, яких щораз менше, помер, тяжко хворіючи, після радянських таборів, у вузькому колі рідних, друзів, однодумців.
Одного разу, перебуваючи в гостях у львівських письменників, почула дивну історію пов'язану з Бердником від гостя, іншого письменника.
Він розповідав схвильовано, почуте безпосередньо від О. Бердника. Йшлося про його перебування за гратами, коли чудом йому вдавалось вижити, уникаючи засланих вбивць в спланованих засадах, і про чудо втечі на очах охорони. Цікавою була розповідь Олеся Бердника про пригоду, яка з ним відбулася в Києві, на пташиному ринку. Цю історію хочеться записати, бо не забувається, хоча повірити важко: до нього, впізнавши, підійшла стара жінка і попросила вислухати історію про Ісуса. Інший би відмахнувся, не таким був п.Олесь. Не пам'ятаю детально, звідки і як взнала все, чи у сні побачила, чи видіння мала, але розповіла ця жінка таке: Розважалася на околиці українського села на вечорницях молодь. Раптово, як блискавка вдарила за селом, там, де жила Марічка-сирота. Побігла, залишивши друзів, дівчина додому і, о, диво, біля її домівки в яскравому світлі лежало чудове сповите немовля. Заопікувалася дитиною Марійка, нікому не сказавши. Нарекла Іванком. Скрите напочатку, стало з часом загальновідомим. Суворі на той час були людські закони до покриток, якою вважали дівчину. Вимушена вона була йти з дому, взявши дитину, яку дуже полюбила. Її супроводжував батьків брат, так як була повною сиротою, дядько Андрій, родич Іван... Попливли човном далеко з рідних місць на Південь. Ця чудо - дитина, як ви здогадалися, був не хто інший, як Ісус - український хлопчик. А чоловіки, які рятували дитину і Марію, стали надалі апостолами Христа. Кажуть, поховання Матінки Марії на наддніпрянських кручах, до часу приховане. Отака історія, хочете вірте, хочете не вірте.
Наступна розповідь торкалась візиту Олеся Бердника в Індію. Така була Воля Божа, він це знав. Але матеріальна сторона була не врегульована, попросту не було грошей у нашого героя на цю далеку дорогу. Допомога прийшла з Америки, від побратима, також українського відомого письменника, який вже став на ноги там. Почув він Голос Божий одного разу, в неділю зранку, виходячи з церкви після Служби Божої, ставши біля образу Господа, щоби наостанок перехреститися для благословення. Сталося чудо - він почув Голос, зрозумівши, що Господь велить йому допомогти фінансово Олесю Берднику, але, як часто буває, ми самі собі не можемо повірити, як кажуть "поки грім не гряне". І він грянув - розбилася в аварії машина американського українця з чітким усвідомленням невиконаної Іолі Господа. Після цього все було виконано щонайкраще і Берднику вдалося з якоюсь делегацією, чи як турист, перетнути кордон Індії. І ось там сталася непересічна подія, заради якої відбулася, вірогідно, ця поїздка. Під час планової зустрічі з високим Тибетським Ламою виник візуальний контакт його з нашим делегатом О.Бердником, після якого Лама запросив представника України на розмову, яка, на диво всім, надовго затягнулася. Про що була розмова? І це розповів нам гість - очевидно, близьким розповів Бердник суть перемовин. Не всім, бо такий час був, - попереду ще були десятиліття диктатури Радянського Союзу. Отож, що спільного могло бути між цими людьми? Виявляється, приїзд Олеся Бердника був тут, в Індії, очікуваним, саме в якості представника України. І розмова зводилась до передачі умовного вимпелу, яким заволоділа на століття Індія, як ведуча, у духовному плані, країна світу, саме Україні. Так, Україна, (можливо, разом з народом побратимом Росії) було сказано, відтепер вестиме світове товариство по шляху пізнання Божественної Істини, як країна, історія котрої свідчить про її унікальність. Народ наш, переживши численні гоніння, щоразу, як Фенікс відживав, набравшись досвіду і, завоював тепер першість на перспективу. Ця ініціація була здійснена через Олеся Бердника.
Він був таким, дуже ефектним - височезним, могутньої статури, копиця білосніжного, сивого волосся обрамляла прекрасне смагляве обличчя, яке вражало спалахом чудових синіх розумних очей, які так тоді гармоніювали з його синьою сорочкою, коли приїжджав до Львова, спраглого знань, тоді, на грані зміни епох ; виступав у лекторії, що на проспекті Шевченка. Поряд з ним завжди був друг - кобзар Литвин, якщо не помиляюся.
Сумно втрачати таких людей, чи зможемо віднайти з посеред живущих достойну їм заміну, сумніваюсь. Помиляються, на мою думку, ті, хто недооцінює вагу Особистості і вважають, що всіх можна замінити, інші будуть, але не такі...
Нелегко склалося життя Олеся Бердника, було невизнання, бо вісників нового переважно б'ють, це опісля превозносять. Було заслання, тюрми, приниження і від чужих і від своїх, біль... Останнє засудження тоталітарною владою тодішньої УРСР "інакомислячого" Олеся Павловича Бердника відбулося в 1979 році. А, вже, починаючи з 1984р. Бердник веде активну правозахисну діяльність на рівні ООН, співпрацюючи з Левком Лук'яненком, зокрема. Неодноразово був учасником протестних голодуваннь на захист прав українських політичних ув'язнених.
Непізнаним, непризнаним і недооціненим в повній мірі і, як письменник, і, як будівничий Єдиної Соборної України і, просто, як справжній Українець, інтелігент старого зразку, яких щораз менше, помер, тяжко хворіючи, після радянських таборів, у вузькому колі рідних, друзів, однодумців.
Одного разу, перебуваючи в гостях у львівських письменників, почула дивну історію пов'язану з Бердником від гостя, іншого письменника.
Він розповідав схвильовано, почуте безпосередньо від О. Бердника. Йшлося про його перебування за гратами, коли чудом йому вдавалось вижити, уникаючи засланих вбивць в спланованих засадах, і про чудо втечі на очах охорони. Цікавою була розповідь Олеся Бердника про пригоду, яка з ним відбулася в Києві, на пташиному ринку. Цю історію хочеться записати, бо не забувається, хоча повірити важко: до нього, впізнавши, підійшла стара жінка і попросила вислухати історію про Ісуса. Інший би відмахнувся, не таким був п.Олесь. Не пам'ятаю детально, звідки і як взнала все, чи у сні побачила, чи видіння мала, але розповіла ця жінка таке: Розважалася на околиці українського села на вечорницях молодь. Раптово, як блискавка вдарила за селом, там, де жила Марічка-сирота. Побігла, залишивши друзів, дівчина додому і, о, диво, біля її домівки в яскравому світлі лежало чудове сповите немовля. Заопікувалася дитиною Марійка, нікому не сказавши. Нарекла Іванком. Скрите напочатку, стало з часом загальновідомим. Суворі на той час були людські закони до покриток, якою вважали дівчину. Вимушена вона була йти з дому, взявши дитину, яку дуже полюбила. Її супроводжував батьків брат, так як була повною сиротою, дядько Андрій, родич Іван... Попливли човном далеко з рідних місць на Південь. Ця чудо - дитина, як ви здогадалися, був не хто інший, як Ісус - український хлопчик. А чоловіки, які рятували дитину і Марію, стали надалі апостолами Христа. Кажуть, поховання Матінки Марії на наддніпрянських кручах, до часу приховане. Отака історія, хочете вірте, хочете не вірте.
Наступна розповідь торкалась візиту Олеся Бердника в Індію. Така була Воля Божа, він це знав. Але матеріальна сторона була не врегульована, попросту не було грошей у нашого героя на цю далеку дорогу. Допомога прийшла з Америки, від побратима, також українського відомого письменника, який вже став на ноги там. Почув він Голос Божий одного разу, в неділю зранку, виходячи з церкви після Служби Божої, ставши біля образу Господа, щоби наостанок перехреститися для благословення. Сталося чудо - він почув Голос, зрозумівши, що Господь велить йому допомогти фінансово Олесю Берднику, але, як часто буває, ми самі собі не можемо повірити, як кажуть "поки грім не гряне". І він грянув - розбилася в аварії машина американського українця з чітким усвідомленням невиконаної Іолі Господа. Після цього все було виконано щонайкраще і Берднику вдалося з якоюсь делегацією, чи як турист, перетнути кордон Індії. І ось там сталася непересічна подія, заради якої відбулася, вірогідно, ця поїздка. Під час планової зустрічі з високим Тибетським Ламою виник візуальний контакт його з нашим делегатом О.Бердником, після якого Лама запросив представника України на розмову, яка, на диво всім, надовго затягнулася. Про що була розмова? І це розповів нам гість - очевидно, близьким розповів Бердник суть перемовин. Не всім, бо такий час був, - попереду ще були десятиліття диктатури Радянського Союзу. Отож, що спільного могло бути між цими людьми? Виявляється, приїзд Олеся Бердника був тут, в Індії, очікуваним, саме в якості представника України. І розмова зводилась до передачі умовного вимпелу, яким заволоділа на століття Індія, як ведуча, у духовному плані, країна світу, саме Україні. Так, Україна, (можливо, разом з народом побратимом Росії) було сказано, відтепер вестиме світове товариство по шляху пізнання Божественної Істини, як країна, історія котрої свідчить про її унікальність. Народ наш, переживши численні гоніння, щоразу, як Фенікс відживав, набравшись досвіду і, завоював тепер першість на перспективу. Ця ініціація була здійснена через Олеся Бердника.
Він був таким, дуже ефектним - височезним, могутньої статури, копиця білосніжного, сивого волосся обрамляла прекрасне смагляве обличчя, яке вражало спалахом чудових синіх розумних очей, які так тоді гармоніювали з його синьою сорочкою, коли приїжджав до Львова, спраглого знань, тоді, на грані зміни епох ; виступав у лекторії, що на проспекті Шевченка. Поряд з ним завжди був друг - кобзар Литвин, якщо не помиляюся.
Сумно втрачати таких людей, чи зможемо віднайти з посеред живущих достойну їм заміну, сумніваюсь. Помиляються, на мою думку, ті, хто недооцінює вагу Особистості і вважають, що всіх можна замінити, інші будуть, але не такі...
Нагадаю перелік творів Олеся Бердника, які мало хто з сучасників читав, щоби хоч тепер частково віддати належне непересічній людині, котра жила посеред нас, не з нами.
Правда, часи такі були непевні, то, можливо, нелегко віднайти буде книги О.Бердника, тому приводжу їх назви:
Правда, часи такі були непевні, то, можливо, нелегко віднайти буде книги О.Бердника, тому приводжу їх назви:
ШЛЯХ ТИТАНІВ 1958р
СВІТИ СВІТОВИДА 1960
ХТО ТИ 1961
СТРІЛА ЧАСУ 1962
ДІТИ БЕЗМЕЖЖЯ 1963
ЧАША АМРІТИ 1968
ЗОРЯНИЙ КОРСАР 1971
ЗОЛОТІ ВОРОТА
БЛАКИТНИЙ КОВАЛЬ
АЛЬТЕРНАТИВНА ЕВОЛЮЦІЯ
УКРАЇНА СІЧІ ВОГНЕННОЇ
СВЯТА УКРАЇНА1980
ВЕРТАЮЧИСЬ ДОДОМУ1984
ВОЗНЕСЕННІ 1987
ПАДІННЯ ЛЮЦИФЕРА журнал Всесвіт 12\87
КАМЕРТОН ДАЖБОГА 1997
ПОКРИВАЛО ІЗІДИ 2010 і інші