УКРАЇНА  і  її  ВИНЯТКИ   Варіант №2           (мої перші роздуми)

    Ми часто не звертаємо увагу на те, як зникають слова, якими ми все рідше і рідше користуємося, замінюючи їх іншими, менш вартісними , не відповідними, або просто не українськими. Вже не зустрінеш слова :

 ВИНЯТОК *— це частіше маємо на увазі, а не ВИКЛЮЧЕННЯ,
 див. СЛОВОПЕДІЮ.

 Є дослідження вживання цього слова у Словопедії, дивись нижче, або, детальніше, в ІНТЕРНЕТІ.

 ПОГОТІВ —це  ТИМ ПАЧЕ, ТИМ БІЛЬШЕ,- де воно? 

Вживайте і буде жити це неординарне непересічне слово,

 мова стане багатшою, барвистішою, цікавішою і яскравішою.

 Слово ОВШІМ — ЗВИЧАЙНО,ПОЗАТИМ, ПОЗАЯК,  може бути  ЧАСТКОВО,(з пол.)

 Є вислів - ОН ЯК, а це, навпаки, - ПОЗАЯК, можливо

ПРЕЦІНЬ,  зовсім забуте -  ВСЕ ТАКИ і інші подібні.

Тепер, спитаюсь, невже немає правильного перекладу для російського слова ЛЮБОЙ, для чого принижуватися тим: ЛЮБЕ?
 є ж законне - БУДЬ ЯКИЙ, 

що краще БУДЬ ЯКИЙ паразит, чи ЛЮБИЙ паразит(кому він любий)?

 
     *ВИНЯТОК СЛОВОПЕДІЯ
       . Відхилення від звичайного, загального правила. Те, що було винятком для Гордого, мусить стати законом для всіх (М.Руденко) (неправильно Ці два випадки були виключенням). У словосп.: без винятку – не виключаючи нікого, нічого. – Всіх треба повипускати без винятку (З.Тулуб) (неправильно без виключення); за винятком – крім когось, чогось. Всі, за винятком Бойчука, здивовано дивилися на свого шкіпера (М.Трублаїні) (неправильно за виключенням). Пох.: винятковий, винятковість, винятково (неправильно виключна роль, виключення з правил, виключно посушливе літо).
   

    Шкода, бо мова, загальновідомо, це підвалини будь якої нації , це те, на чому і, навколо чого, формується свідомість людей, менталітет, як тепер прийнято говорити, будується культура,тому хотілося б її зберегти без втрат для потомків

    Ми губимо свою автентичність, скарби, надбані народом за великий проміжок часу, за дуже великий проміжок часу. Не всі із сучасників уявляють, як глибоко сягають корені української мови, українського етносу, який величний і славний шлях розвитку пройшло населення території, яку нині займає Україна.  Хотілось назвати її регіони, степи, лісисті місцевості з заповідниками, де вони? На нинішніх географічних мапах України не знайти їх. Подивимось, зокрема, на  Карпати.  Як віднайти, де закінчується Лемківщина ( і починається),а де Буковина, де границі Гуцульщини ? Чомусь не вказано.  Тільки місцеві жителі,   старше  покоління щось пам'ятають про свій край. Багато чого тепер в школах не вчать, і з географії в тому числі.

    Зовсім перестала читатися художня література, що погіршує стан мовознавства, хоча це зрозуміло і закономірно. Короткий виклад у мережі Інтернету є будь якого твору - і цього досить, щоби  іспити були здані, а час тепер прискорений. Поступово забувається смак першоджерела, хто тепер зуміє розпізнати авторство класиків світових, вже не кажучи, про менш відомих, за декількома сторінками твору, як ото з п'яти нот музичний твір відгадують? Шкода, ми втрачаємо на кожному кроці шось вартісне. Можливо, інформаційний колапс винуватий...

    Спеціалізації все більше звужуються і ми стаємо щораз вразливіші, не встигаючи за темпами еволюції. Кожен знає свою галузь, безпомічний в іншій. Будемо надіятись на властиві нашій нації, як зауважили І. Каганець і С. Кубряк, високу здатність до самонавчання і ініціативність, а відносно властивих українцям рис (С. Кубряк), таких як самодостатність, інтелект,  креативність(кожна нація по своєму креативна), мені ще б  хотілося би підкреслити творчість, особливо мистецьку, нашого народу, що проявляється в чудових піснях, танцях, вишиванках, писанках і т. п., а також відзначу красу українців, яка дрібніє з часом-є на то, певно, причини. І, звичайно, працьовитість, безмежне терпіння, яке вміємо до часу проявляти. А, відомо, - на терпеливих воду носять, а працьовитістю зловживають інші. Вчімося на помилках своїх.

    Скористаюся нагодою, щоби, делікатно кажучи, висловити своє незадоволення пропагандою вищезгаданним автором чорного одягу. Це недопустимо, в свій час я цікавилась впливом кольору одягу на людину, так от - вплив найгірший мають чорний, червоний. Як можна брати на себе відповідальність і рекомендувати людям похилого віку, малим дітям такий, як ви його називаєте, - мілітарний  одяг?! Самі правильно робите, що під чорне вишиванку одягаєте, це вас рятує. А,  взагалі, що добре одному, може зашкодити іншому.

    А, вона, історія поселенців наших регіонів, сягає ще дотрипільських часів і вихідці з наших теренів могли приєднатися, до тих, хто творив в давнину Веди Індії,  яка довший час вважалася духовним центром  Землі. Виявляється, у нас теж були свої  Віди, це ще один доказ, що наші народи одного кореня. Україна увійшла в авангард духовно розвинених країн, завдяки, якраз, своїй древній історії. Про це свідчить доведена вже спорідненість наших з індусами мов, згідно  багатьох досліджень і є незаперечним фактом. 

   Інша цікава версія, яка підтверджує попередню, цілком ймовірна,  хоча завжди є якась степінь похибки, - це стосується питання, яке сотні років хвилювало передові уми європейців - а звідки ми, біла цивілізована раса взялися на євразійському континенті?                       Виявляється, після затоплення Атлантиди, до речі, версію, що шукати її маємо на своїх теренах вважаю хибною, цей процес, правда, продовжувався кількаразово на протязі кількох тисяч років і, якщо взяти останній руйнівний потоп, то це сталося  5 - 25 тис. років тому, (знову же - 50 тис.років в статті Каганця не обгрунтовані) передбачаючи такі події, враховуючи їх періодичність і ймовірність, - населення тих регіонів, атланти, високої культури і духовності, масово емігрували на Схід, заселяючи придорожню місцевість, йдучи через всю Європу аж до Індії і дальше до Тихого Океану.
   Українці, як наслідок цих переходів, теж мають право гордитися своїми предками, бо нашу землю заселили винятково працьовиті, впевнені в своїх силах, люди, котрі належним чином оцінили красу і  родючість нашої землі. Така гарна версія теж має цілковите право на існування і, можливо, вже десь і опублікована кимось і завуальовано описаний в одній з Диктовок , які публікує Посланник  Т.М. Мікушина.

   І, не звертаючи уваги на те і інше, ми потроху втрачаємо власну ідентичність, історію, мову, це відбувається непомітно,  якось, але методично. Почали чомусь один одному всі -  ДЯКУВАТИ ВАС, А НЕ ДЯКУВАТИ ВАМ, хіба це не ріже вуха?

   Наостанок, побажаю всім, хто дочитав до сих пір УДАЧІ, а не ВДАЧІ, як тепер часто можна почути, бо УДАЧА-це ТИМЧАСОВИЙ УСПІХ. Натомість, ВДАЧА, не що інше, як ХАРАКТЕР, НАТУРА.

   Не чути гарного слова АМБІТНИЙ, це ж ГОНОРОВИЙ, по доброму, бо український народ, взагалі, по натурі, як і усі цивілізовані народи, доброзичливий, нікому зла не бажає. Ще можна сказати частково-ПРИСТІЙНИЙ, ДОСТОЙНИЙ. Чи амбітних не стало, той слова немає?

  РЕЧЬЯСНО, РЕЧ'ЯСНО(САМО СОБОЮ ЗРОЗУМІЛО з пол.), що втрачених слів набагато більше, тому нагадую хоча б приведені, бо і в словниках часто є пробіли, на Інтернет одна надія.
 Дякую.

   М. Андрес