Після прочитання  
       "Сингапурської    історії"

    Хочу поділитися  знахідкою на книжковому форумі  Львова - це великоформатний двотомник "Сингапурська історія" - мемуари Лі Куан Ю, котрий 60 років пропрацював (з 35ти років) прем'єр-міністром Сингапура, вивівши країну на дев'яте місце у світі за рівнем  доходу на душу населення! Розквіт Сингапуру став дисонансом в порівнянні з  рівнем життям декотрих сусідніх поселень.   
   Пишу з надією, щоби "Сингапурську історію" прочитав також український політикум. Чомусь  у нас не так, чомусь у нас прем'єр-міністри, як і інші високопосадовці, переставляються, як карти в колоді? Кілька років попрацюють і "шукай вітру в полі"? Поступу нема, винуватих нема. Мабуть,  причина в нашій надмірній, легковажній довірі і щедрості, - володіємо багатствами, які берегти потрібно - апетити владні бувають різні. "Держава  потребує дисципліни" - нагадує п.Лі., додам від себе - і самодисципліни, чого часто бракує.  Щось в нас не так, чи не час переглянути, опираючись на світовий досвід, своє відношення до займаних посад, відповідність і відповідальність кожного...

   Лі Куан Ю вивчав право в Англії в повоєнні 40і роки, Сингапур тоді був англійською колонією. Основною мовою  в сім'ї була англійська. Для примирення багатонаціонального населення  п.Лі вимушений був освоїти кілька діалектів китайської, яку не знав, хоча є нащадком в третьому поколінні емігрантів з Китаю, малайської і мови сусідніх держав, наприклад, японську. Навіть пожертвував для цього сімейною злагодою - двох своїх дітей віддав до китайської школи, а інші двоє відвідували  школу з  англійською формою навчання. 
    Пан Лі дуже, як для нас, незвичний політик і надзвичайна людина, що зберегла до поважного  віку завидну працездатність, будучи пенсіонером,  працює старшим міністром-наставником, мабуть, не бажаючи випустити з поля зору всю картину розвитку батьківщини. Президенти мінялися, а ниточки керування  країною незмінно перебували в руках одного, нашого героя, котрому в основному Сингапур і завдячує своєму росту. Лі Куан Ю  викликає довіру і симпатію у читача цієї документальної, автобіографічної книги, своєю щирістю, мудрістю, толерантністю, що свідчить про високий рівень внутрішньої культури і величезний досвід у міжнародній дипломатії. В книзі розкрита, зокрема, мережа взаємозв'язків поміж ведучими політиками світу,  з багатьма з них перебував у дружніх взаємовідносинах, тому цікаво і тонко охарактеризовував кожного з них. Не сумніваюся, що дотепер з ним, як з одним з кращих політиків світу, радяться, і не тільки власні міністри, а й високопосадовці інших держав.


    Історія економічного чуда Сингапура  детально, поетапно описана провідним політиком, має багато повчальних аспектів. Основними цінними і обов'язковими атрибутами державотворення вищого політикуму в Сингапурі, і не тільки, - в країнах старого світу взагалі, вважалися такі риси політиків, як забута нині, порядність, цілеспрямованість і абсолютна відданість справі, що граничила часто з жертовністю,  при необхідній, звичайно, компетентності. 
   Ось як пише Лі Куан Ю:
Ми повинні вчитися і стати частиною світу, основаного на знаннях.
Принципи, котрі допомогли нам процвітати... на протязі останніх  трьох десятиліть:
це - суспільна згода, котру досягли шляхом справедливого розподілу результатів ...;
це -  рівні можливості  для всіх;
це - система, що заслужив - те отримав,  при котрій  краще місце дістається  тільки дійсно достойному його.

    Уявляєте, якого труда коштувало добитися Лі Куан Ю успіхів у країні,  де ні води чистої, ні, навіть, піску не було - довозили  із Франції. Англійська колонізація, як і федерація з Малайзією виявилася  тимчасовою, до 1965р, Китаю теж було не до сусідньої молодої держави. ПНД, партія Народної Дії, створена в 1954р. і керована відтоді п.Лі  розпочинала з післявоєнної розрухи, безробіття, міжнаціональних і релігійних конфліктів, котрих неможливо було уникнути, безгрошів'я, не було власного прошарку кваліфікованої інтелігенції, світової довіри.  Безліч проблем, що потребували єдиного вірного рішення впали на плечі молодої партії, котра свято вірила у світле майбуття. Не доводилося надіятися на якусь радикальну допомогу ззовні. Тривалі  пошуки в сфері виробництва - від виготовлення тканин,  до освоєння високотехнологічної, сучасної, конкурентноздатної побутової електронної техніки.  Пошуки ринків збуту. Праця винагороджується і  диво сталося. Їм вдалося досягти омріяного раю на землі. Очищені ріки, павутина віадуків над містами, чистота, повна візуальна відсутність в столиці правоохоронців і світлофорів, зате багато відеокамер, скрізь кондиціонери, навіть на вулиці можна знайти (екватор поряд) і дивує свіжою зеленню, в паркових зонах оригінальні ігрові шоу, вогні співочих фонтанів відбиваються у водах ріки - все це перетворює  вечірню столицю на казку. Пам'ятаєте, розрекламований в Інтернеті басейн на даху висотного готелю, де вода ніби стікає вниз...це в Сингапурі. Вирішили проблеми з  міським автотранспортом, збільшивши податок на  авто, паркування, завдяки суворим законам.  
До речі, судова  система  Сингапура вважається в світі однією з найсправедливіших. Автор наводить приклад, як  в часи розвитку, заможний бізнесмен погоджується на посаду Генерального Судді, втрачаючи при цьому левову частку в грошах. Така була потреба часу і прем'єр-міністр зумів пробудити  патріотичну струну  натури друга. Мимоволі співпереживаєш цьому працьовитому  населенню острова, хвилюєшся разом з монолітним авангардом країни.

   Лі Куан Ю народився в Сингапурі 16 вересня 1923р і вже цього року святкує Ювілей - 90 років! Можна уявити собі той високий рівень святкування ювілею Лі Куан Ю  цього року, ту урочистість, велич  гостей, вітань, дарунків!
    Від імені українців, котрі ознайомляться з "Сингапурською історією" (є її електронний варіант), дозволю собі поздоровити Лі Куан Ю з досягненням  дев'яностоліття, котре ознаменоване розквітом Сингапура і являється доказом  успішної багатолітньої самовідданої праці Ювіляра. Бажаємо мирного довголітнього життя, радісного натхнення, приємного спілкування, здоров'я,  рідним, близьким і їхньої любові!
   За українською традицією :  "Многая Літа" Вам, п.Лі!


P.S. Нині, вночі 30 11.13р., після відмови Президента  виконати волю народу - підписати  у Вільнюсі угоду про асоціацію  України з країнами Євросоюзу, трагічно розігнана мирна  демонстрація молоді в Києві! Десятки побитих жертв в лікарні!

Дай нам Боже, щоби приклад розумного правління у Сингапурі нам в нагоді був. 
З надією на кращі часи для України!

 Мої інтроспективні роздуми.

   Розмірковуємо разом. Коротко сентенціями...Чому наше життя таке важке? Чому шукаємо і не знаходимо справедливості, що потрібно, щоб перемагати? Віра в перемогу?, сила? . . В тварин, мікробів, ніби, саме так, один одного витісняє, поїдає, Тобто, сила бере верх. Наш народ битий, дуже, як ніхто. Предки, втрачаючи золотий фонд нації, відбивали іноді одночасні навали з трьох сторін світу: з південно-західної, ними були і  римляни, і еліни-грецьколани, в багатих обладунках, спартанського, жорстокого виховання війська, котрі відточили своє вміння перемагати не тільки на відомих всім спартакіадах, але й у диких, як на нинішній час, і безневинних для спартанця ігрищах, де  рабів, ілотів, на відміну від софістів, а саме філософа-мудреця Протагора, котрий визнавав рівність всіх разом з іноземцями,  не вважали ілотів за людей; ті ж платили їм тим же,- часто раби переходили під час війни на бік ворога, втікали, ховалися по храмах, де вбивство вважалося не допустимим.
   Але, такої, як у них амуніції не мали предки наші, мирними були, добували мідь, виплавляли залізо з Карпатської руди, ще до славної Римської імперії, але не для зброї спершу, а для землеробства.
Зі сходу, з-понад Гірканського(Каспійського) моря, в цей час і надалі, на протязі більше тисячі літ сунули стіною на зелені луки непереможні дикі племена кочовиків. Починаючи з першого тисячоліття, біля VIIcт. до наших часів - "жовті скифи", конярами їх ще називали, бо низькорослі витривалі коні давали усе для прожиття. Коли на  просьбу захистити від скифів прибув у 512 р до н. е.цар Дарій І з військом, - водили за ніс хитрі скотарі добротну армію союзників,  випалюючи степи і отруюючи кирниці з водою відходячи, плутали сліди, морили голодом і спрагою
   Свідчить про це історія, часто переплутавши, хто є хто, бо не загарбником прибув цар Дарій, а допомогу ніс одноплемінникам; (тим більше, шо Дарій був не один, і цар Дарій ІІ існував...) але не кожен враховує, що саме поєднувало віками  трипілля і шумерів з Аравії, а це кровні зв'язки, які історія замовчує, не в змозі проаналізувати генетичні, мовні, археологічні, тепер їх безліч,- ДНКдосліди, очні рисунки і т. п.- було би бажання, для тих, хто не хоче повірити просто знахідкам могил Кам'яних, і не тільки, "Книзі Царів"  Вавілонії,  Тибетським стародрукам Лхасси, не кажучи про наші відкриття в тій сфері. . . у кожному щось спільне є, істина в одному місці не зберігається. Логічно спитатися, чи прийшов час збирати каміння, що віками розсипане було. Можливо, але...їх багато, тих але.                              
   Декотрі джерела свідчать, що ця війна була знаковою для скифів, т.я. біля ІІІст. ми вже маємо численні, схрещені з покореними народами, потомки скифів; це сармати, авари, алани.., переважно ті племена іраномовні.  Були, видається,  цікаві історичні фортелі, коли нескорені жінки-бранки упокорювали своїх володарів, точнісінько, як українська полонена дівчина Роксоляна, коли заміж за турецького пашу вийшла. Слава про тих жінок-амазонок увійшла в історію. А, щодо скифів, вже на межі віків, в перші століття н.е. маємо так звані царські скіфи, скіфи-орачі, землероби, кочові.
Далі потерпають мирні поселенці
 Мабуть, тому розумні, биті українці вибрали “моя хата скраю...”. Але ж йдемо до “золотого віку”, чи це остання спроба темряви заволодіти світом — на це подібно. Вибір за нами...
    Приведу декотрі виписки, поділюся роздумами з загалом і думати разом будемо, нічого не стверджую, це невдячна справа, як ми переконалися, - завжди найдеться хтось, хто аргументовано доведе протилежне. Багато хто вже повірив, що випадкового нічого немає,- часто ж книга, записник відкриваються в потрібному місці, чи погляд падає не випадково туди, куди повинен впасти даної миті, або про що подумали, то справдилося, чи стало згодом актуальним по якійсь причині, тобто, робимо висновки, що і думки наші не випадкові, можливо, спроектовані нашим вищим Я в нашу підсвідомість. Чи це дія Всемогутнього? Це усвідомлення приходить дуже повільно, поступово, маленькими промінчиками просвітлення і повірити в це, що ми не ми, думки наші - не наші думки, а діла, мабуть, заплановані провидінням, в це повірити важко. Щодо слова нами сказаного, слідуючи даній логіці,  виникає підозра, що не ми формуємо свої монологи, що складніші ми насправді. Далі більше, якщо нам даються поступки, висловлювання, то й емоційний стан і всі відтінки його, закоханість в тому числі, що особливо важко до сприйняття, ми отримуємо в дар, вони заплановані і опускаються з Акаші, як кажуть. Надіюсь це не так, тут, швидше за все чинниками є складові не одного фактора, причиною котрих є все таки наша особистість. Один відомий рос. письменник,  чітко назвав в своєму інтерв'ю газеті побратимів по перу шизофрениками. Тобто,  признав, що отримується інформація з тонких планів, всі отримують те, що виголошують. І науковці, чи уві сні, як Мендєлєєв, чи після довгих пошуків, роздумів, - є над чим задуматися тут, але усі притягують необхідну інформацію. Усі книги, будь-якого направлення, формату,   згідно стремління, тобто чітко направленої власної енергії пошуку автора, оформляються у словесні, чи образі картинки. Іноді, деякі баталії буквально спостерігає автор, дивуючи читача яскравістю і вірогідністю подій, котрі, інколи, неможливо документально вже відтворити з давніх давен. Але, завжди є дві сторони, як ми знаємо вже, і тут знаходимо позитив - тішить те, що за тисячі років ми вперше можемо не сумувати за втратою, до прикладу, знаменитої Александрійської бібліотеки, кажуть рукописи не пропадають, тепер цей вислів стає зрозумілішим.
    «Страдания духа являют единую лестницу краткого пути». Тож це заплановано; виходить, чи в наших інтересах? "Ціль життя — підтримати внутрішній вогонь і помножити кристали його відкладень; звідси, треба вітати напругу духу — активність Агні" (вогню в душі). Кажуть же, з добра  добра не чекай, або за одного битого, два небитих дають, отже гарт душі бажаний.

    Так, з цілковитою довірою до мудрості «Руки божої, що веде”, будемо продовжувати потоньшувати і вдосконалювати наш внутрішній апарат шляхом очищення і розширення свідомості. Тоді перемога, (шлях у вічне життя?), чітко встане перед нами, у всій своїй красоті. Карма, або космічна справедливість, чи Божа воля, кожного ставить в ті умови, в котрих він матиме можливість чогось навчитися, чи спокутувати, чи найбільш яскраво проявити....без гартування духу не можемо ми стати вершителями перемоги і, можливо,членами божественної Ієрархії.
    І такий уривок, не перекладаю, вибачте: “Сознание содержит в себе все следы пройденных жизней, отпечатки каждого проявления, как и каждую мысль и устремление... дух, отделившийся от тела, сохраняет всю совокупность энергий высших и низших...каковы отложения, таковы будущие кристаллы. И мысль, и творчество, и все другие проявления собирают эту энергию. Весь огненный потенциал духа состоит из излучений жизненных энергий.”
    В той же час, коли виникають надмірні емоційні сплески і маємо в багатьох так званий психізм, то...: “Психизм притупляет каждое устремление, а высшее достижение остается недоступным. Психизм заключает в себе явление самых низших энергий, а огни центров потухают от этих наслоений, с ним неизбежно растройство нервной системы, к тому же, отрыв от жизненных действий закрывает путь к самоусовершенствованию. Творчество притупляется и утверждается пассивное состояние, делающим человека оружием наплыва разных сил. В силу ослабления воли контроль ослабевает, и этим усиливается притяжение различных низших сущностей.”
    Отож, зберігаймо спокій, хоча корисний інколи сплеск енергій контрольований. Все дуже складно...
    Далі таке: “Наш путь, указанный великими подвижниками, путь преображения духовного, путь развития сердца без всяких магий и насильственных приемов. Истинно нет теплого срединного пути, когда меч Света разит Тьму»...
    Тож, з однієї сторони, стражданнями ми возвишаємося, тобто, душа відшліфовується, як діамант виблискує від тертя, з іншої, кому вже і зараз давай, душа не хвилює, той оберігає своє. Ще є загальні потреби, інтереси, бо всі зрозуміли, що ми єдині, біль спільна, як і радість... то що робити? страждати, покорившись темряві, обманам, чи боротися з даними перешкодами, бути битими?... кожен вирішує по своєму... питання часу...і багатьох факторів, швидше за все.

  виписки кращих віршів

 Человек шептал: "Господь, поговори со мной!"
И луговые травы пели.

Но человек не слышал!

Человек вскричал тогда: "Господь, поговори со мной!"
И гром с молнией прокатились по небу.

Но человек не слушал!

Человек оглянулся кругом и сказал: "Господь, позволь мне увидеть тебя!"
И звезды ярко сияли...

Но человек не видел.

Человек вскричал снова: "Бог, покажи мне видение!"
И новая жизнь была рождена весной.

Но человек этого не заметил!

Человек плакал в отчаянии: "Дотронься до меня, Господь, и дай мне знать, что ты здесь!"
И после этого Господь спустился и дотронулся до человека!

Но человек смахнул с плеча бабочку и ушел прочь...

 

 "То, что дозволено Юпитеру,
   не дозволено быку..."
                                                Й. Бродський

Каждый пред Богом наг.
Жалок,
наг
и убог.
В каждой музыке
Бах,
В каждом из нас
Бог.
Ибо вечность — богам.
Бренность — удел быков...
Богово станет
нам
Сумерками богов.
И надо небом
рискнуть,
И, может быть,
невпопад
Еще не раз нас
распнут
И скажут потом: распад.
И мы
завоем
от ран.
Потом
взалкаем даров...
У каждого свой
храм.
И каждому свой
гроб.
Юродствуй,
воруй,
молись!
Будь одинок,
как перст!..
...Словно быкам — хлыст,
вечен богам
крест.

Ліна Костенко                  Ювілей  80р.

читає власні вірші 

«І знов сидять при владі одесную.
Гряде неоцинізм, я в ньому не існую!
Така до слави приналежність!
Така свобода і пісні!
Декоративна незалежність
ворушить вусами вві сні.

Покотили Україну до прірви!»


Зараз, з 2010 року я можу тільки додати: докотили Україну до прірви… 
І зараз по діагоналі  ті вірші, які писалися роки:


«Прогавили, прогледіли,
і хочеться на Марс.
Це сталася трагедія,
а ви зіграли фарс.
Отримали Україну без бою
і здають без бою,
а, втім, чого ж без бою:
б»ються поміж собою.


Дивлюся ввечері і вранці,
милуюсь депутатським гроном.
Яка гармонія і танці,
і єдність змій з Лаокооном!


Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу! Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе,
і тільки змії кубляться й сичать!


Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але убік безодні.


Компроміси, компромати,
компрадори і примати.
Скільки сили треба мати,
щоб усе це витримати?!


Які засиджені скрижалі!
Яке злиденство зветься шансом!
На жаль, уже і в цій державі
стаю потроху дисонансом.»

ОПЛЕСКИ


Знову ж таки, казав Дмитро Дроздовський: сумно! Не треба! 
Це дуже все сумно, щоб аплодувати.


«Ну, от і дожилася наша мова,
була-була безсмертною в віках,
але прийшли бендюжники від слова
і потопили мову в матюках».

Але давайте, що-небудь те, чого хоче душа:


«Починають зорі пригасати…
В пам'яті сутуляться хрести…
Альбіної, велетні, сарасвати,
поможіть цей сум перебрести.


Надходить ніч, думки у неї хмарні…
Бринить дорога на одній струні…
Нічного міста вафельки янтарні
тихенько тануть десь у далині…


І творять графіку химерну
в польотах бриюче низьких
останні музи постмодерну –
ворони звалищ приміських».



На жаль… Ті музи, на жаль… От… Що б вам ще прочитати?..


«Кричали ледарі: «Нам лідера!
Хоч поганенького! Аби!»
На цю біду немає лікаря…
Не дай Бог, бути лідером юрби!


Шакали знову ошукали,
тепер вони вже не шакали,
тепер вони: то «за», то «проти»,
то шахраї, то патріоти.


Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
незалежною хоч на мить:
від кайданів, що волю сковують,
від копит, що у душу б'ють,
від чужих, що тебе скуповують,
і своїх, що тебе продають?!


Популяція! Нація! Маси!
І сьогодні, і вчора, й колись
українського пекла гримаси
упеклися мені. Упеклись! 


 Господи, пробач мені моє зухвальство, що я сподіваюсь бути почутою! Дякую. 


Ліна Костенко

 Інтроспективні* роздуми 

   Чекаємо, віримо всі, що добро, благодать за порогом. Один одному  побажання шлемо при нагоді і без: “хай щастить” , маючи на увазі усі земні блага. Просимо добра в Бога, сидимо в медитації, мантри, аффермації... Можливо, комусь повезе, побачить, чи відчує якесь просвітленя, не всім дано. Та й добре це, мабуть. Ось приклад - видіння незрозумілі, страшні, нав'язливі одну жінку до  лікарні довели. Молитвами врятувалася, поїхала згодом в Італію, якось робота відволікла, зцілилася. Можливо, комусь цей приклад допоможе.
Чи щастя буває довготривалим? Хтось бачив? Хоча би би спокою допроситися.

    Очерствіли ми, люди, комп'ютери, смартфони... віртуальне життя замінило реальне. Скрізь штампи - в словах, поглядах, уподобаннях, їжі, відносинах..- люди-роботи. А, цей страшний чорний спецодяг, у котрий несвідомо, міркую, одяглася нині більшість. ЧОМУ?  Чому раптово забули про решта кольорів-відтінків, у всьому? Надія щось змінити, прозріти є. . .
 Слова: совість, ввічливість, чесність, щирість, відвертість, взаєморозуміння... забуваються, непересічність перетворилася часто на бридку вульгарність, про смак тут і йти не може, коли тіло, лице атавістично проколоте в багатьох місцях непотребом, брязкальцями, що викликає судороги болю, відрази і нудоти. Видається, що потроху молодь це зрозуміє, тепер все дуже швидко відбувається. І височенні підбори-каблуки, що викликають лише співчуття, носитимуть, як і завжди передбачалося тільки на вечір, на забаву, театр; а постидні танці дівчат навколо "шеста", чи внушення юнкам провокативного бажання виглядати, поводитися "сексапільно, чи сексуально" - відкрита насмішка над дівчатами, що їх принижує. Хтось бачив Олю Фреймуд у вульгарному одязі,- ніхто! а її часто спостерігаємо на екрані, всі захоплюються її красою, смаком, привабливістю... Вона не замужем, так, але ніколи не одягне занадто глибоке декольте, чи закоротку сукню. І смак і самоповага виховуються, якщо не у сімї, то ... життям. Найдорожче, що дитині дається, кажуть, це добре виховання, а вже на цій міцній основі будь-що можна будувати.
   Спілкування, яке відноситься до одного з найбільших надбань людства, перетворилося на короткі спітчі в інтернеті, декотрі нецензурні, що відвертає, зупиняє діалоги, допускаю, що для того деколи і існують якісь тролі, чи гномики . що живуть в комп... 

 
    Воліючи щось змінити у своєму житті,  просимо деяких змін у Всевишнього. Просимо відтермінувати, трансформувати біду, чи якісь її прояви, з надією на  успіх  для близьких, чи себе і чудо можливе, вирішується питання з вірою і довірою до добра, любові вселенських.
До речі, всі просять безсмерття, “життя вічного”, не задумуючись, що це означає. Чи випросити цього можливо, чого це коштує, чи  прощення вистарчає? Легковажимо словами! В безсмертя, мабуть, беруться прекрасні непересічні особистості, особистості, котрі заслуговують на те, щоби їхню неповторну індивідуальність зберегти, увіковічнити, а чим кожен з нас цікавий Богу? Думаю кожен неповторний, але до якоїсь цільності далеко... і, що ми знаємо про вічність? Сказано, один дійде. Один багатьох вмістити може, можливо йде мова про Ієрархію. Це вже відкриваються ті тайни Божі, котрі були приховані віками. Поступово ми пізнаємо чіткіше закони життя, свої права і закони суспільного співіснування в щораз більших масштабах.
Є вислів: як пір'їнка падає,  світ здригається, отож все має значення.
І навпаки, все немає значення, - в тому інша мудрість, мудрість Сходу, відкрита через Будд.
    Що ж говорити про слова, котрі так легко злітають з наших уст, знаючи, що словом Світ збудований, які ж світи ми будуємо?  І висловлювання, відео, світлини в ЗМІ  бувають занадто агресивні, жорстокі, щоб їх множити. Відповідні мислеформи будують наше оточення, ваші мислеформи - це спільне майбутнє, спільно давайте його будувати радісним, ми заслужили!
Розвиваючи без кінця інтелект, можна стати повним йолопом, забуваючи про потреби душі. Немає чужого, чуже може боліти, майже, як власне, бо ми Єдині по великому рахунку, і люди, і тварини, і квітка зірвана болить. Це і є мірилом рівня розвитку душі, а то до прикладу, яким  може поет бути, якщо він мисливець-вбивця... Прикрашають хрестами з розіп'ятим Ісусом скрізь, де можна, це не доказ Віри! Запитувала багатьох, чи не боляче дивитися їм на страждуще тіло люблячого Ісуса?
Ні, нікого не болить! Вважаю, це і є бездуховність, заскорузлість серця. Можна і без розп'яття носити хрестики, менше Господь любити вас не буде. Швидше, навпаки!
Духовність, думаю, коли не можеш вбивати  милих, розумних, добрих  тварин і метеликів теж, мух, риболовля теж для жорстких сердець і не повинна бути хоббі, все, що живе, рухається потребує нашого піклування і любові, а живе все! і все.

*Інтроспекція - самоспостереження, суб'єктивні роздуми.                           
  amarta@ukr.net

Реальная женская логика и миссия женщины

 

    Логика женская не может, по сути своей, быть отличной от мужской настолько, чтобы составлять о ней мифы. Мы все, мужчины и женщины, созданные по подобию Единого, чтобы дополнять друг друга. Оставим нюансы разногласий выяснять психологам. Но, часто реальные непредсказуемые поступки женщин, логику их можно объяснить просто другой, возможно более слабой физиологией, иногда, обычным кокетством, порой интуитивным чутьем, а иногда преимуществом влияния правого эмоционального полушария мозга, что свойственно женщинам, вообще.

   Но, это не может считаться недостатком и является, только, своеобразием, названной знаменитой женской загадочностью, которая бывает привлекательной для противоположного пола, а также иногда выручает слабый пол в трудных или непредвиденных ситуациях.

   Наша душа, в отличие от мужской, думаю, базируется в основном на чувственности и любви, благодаря, данному нам, материнству. Кстати, похоже, только действительно полюбив, можно понять нас, хотя бы частично. Иногда мы, правда, сами себя полностью не понимаем (“Познай себя” – это вечное).

   И не только любить желательно женщин, но и уважать, так как мы созданы для Адама в качестве “партнерши”, а не “подчиненной”, в качестве его части, так как, возможно, подразумевалось для образования женщины – не “ребро”, а “бок”, был отделен от Адама.

Доказано, что женщины часто сообразительнее мужчин и их разум способен лучше концентрироваться (работа на высокотехнологичных предприятиях), чувствительны (правое полушарие), что важно в нашей урбанистической жизни, и в семейной, в частности.

Часто упоминается о тонкой структуре женской души, которая в основном опирается на интуицию, а интуитивный уровень, как известно, является высшее ментального, которым пользуется подавляющее большинство мужчин. Щеголяя своим интеллектом они забывают, что “истина открывается, когда разум замолкает”.

   Поэтому не удивительно, что в старые времена амазонки подчиняли себе “непутевых” мужчин. Высокая духовность глубокого прошлого (много тысяч лет назад) не позволяла пренебрежительного отношения к женщине, матери. Но цивилизация с тех времен шла путем все большей деградации, что и привело, к нынешним, не самых лучшим взаимоотношениям между мужчиной и женщиной, и великой трагедией современности стала безосновательная идея о превосходстве мужчины над женщиной. Мужчины несправедливо унизили миллионы-миллионы женщин, опустили их в подчиненное положение. Женщины же сделали вид, что подчинились, сами, дожидаясь своего часа, потихоньку отвоевывают все более широкие рубежи.

Все чаще мы имеем возможность наблюдать активность наших милых женщин, которые, помогая родным, жертвуя собственными интересами, выгодой и здоровьем, берут ответственность на себя, особенно в тяжелых ситуациях и спасают не только собственные семьи, но, заодно, и целую страну от экономического кризиса – своей нелегкой, часто унизительной работой они удваивают национальный бюджет Родины. И в результате, при почти полном экономическом коллапсе мы вместе с мужчинами, еще ухитряемся хорошо выглядеть и быть сытыми. За это руки целовать следует нашим славным дамам, девочкам.

   Поэтому, набравшись на чужбине опыта, положительного и отрицательного, заодно, прекрасные наши женщины способствуют более быстрому внедрению на родных просторах лучших современных образцов западной цивилизации во всех ее проявлениях, благодаря их естественному трудолюбию, уму, настойчивости, что в дальнейшем поднимает планку требований к нашим властным структурам, уровню социальных отношений… трибу жизни в целом.

Теперь поговорим о дальнейшей роль женщин и миссии женщины-матери. Считая женщин “лучшей половиной человечества”, современная субкультура подразумевает их соблазнительные формы, сексапильность, пропагандируя тем самым не любовь, а похоть мужчин, унижая женщину (телевизор, всевозможные СМИ), но достаточно того, поскольку пришло время вернуть женщине утраченное ею.

   Есть ценности общечеловеческие несмотря на время, границы и верования каждого. К ним относится уважение и преклонение перед материнством. Насчет детей, то ни один младенец не родился в беззаконии, как считают некоторые, и рождения с грехом несовместимо, независимо от морали родителей. Но, так уж получается, что приходим мы на эту планету, в этот “грешный мир” и, вроде, обречены на страдания, которые на самом деле часто необходимы для образования так называемого Рингсэ( Тайное Учение Гермеса Трисмегиста)– кристаллизации психической энергии, этого Адаманта, что неподвластен времени, разрушению и есть, возможно, нашей одеждой на Небесах. Даже бриллиант требует шлифовки, огранки. А, души наши препятствиями возвышаются и сказано: «страдания духа представляют единую лестницу короткого пути». Цель жизни – поддержать внутренний огонь и умножить кристаллы его отложений, отсюда, надо приветствовать напряжение духа – активность агни (огня в душе). Но все мы мечтаем, конечно, об отдыхе, радости...

   Из многих источников, в частности: Агни Йоги, Калагии, др.., Знаем, что грядет эпоха Матери. “Великая эпоха начинается, так как духопонимание связано с Матерью Мира”, или: “Сегодня начало женского пробуждения …” Вековечное уважение к Женщине-Матери известно из эпоса украинского народа. Есть надежда, что, “благодаря матерям рода человеческого, мир в конце концов достигнет освобождения”. Также в книге “Женщина и спасение мира” Павел Евдокимов, православный мыслитель и моралист (писал на французском языке), единственный, кто в свое время с симпатией наблюдал за женским движением, пишет, что “ключ к загадке женщины находится в ипостаси ДУХА СВЯТОГО, чье ипостасное материнство, продолжалось в материнстве Богородицы, предусматривает в вечности призвание всякой женщины к духовному материнству”. Поймем значимость этой фразы, осмысленную блаженным прошлого столетия и всегда актуальную. Кстати, вопрос о назначении женщин для священнического служения уже поставлен и где-то решается. Так что и тут есть подвижки.

Ипостась БОГА в Духе Святом, иногда подается женского рода. Уважение к женщине возвеличивает человека. Сливаясь в далеком будущем с женской половинкой своей в андрогенное целое, человек становится полноценным, он становится Богом.

Приведу слова Иисуса, который остается для нас живым и любящим: “Матери находятся лишь на одну ступень ниже Ангелов”. Поэтому, предлагаю быть нам достойными такой оценки, а мужчинам – любить и уважать женщин, прекрасную в полном смысле, часть человечества!

Индийская притча:

 Один человек пришел к святому и сказал:
– Помоги мне найти путь к Богу.
Внимательно посмотрел на него святой и спросил:
– Ты любил кого-то?
– Нет, ответил мужчина, это меня не интересует, я ищу Бога!
– Подумай еще раз, возможно, любил ты женщину, кого-то, когда-то …?
– Я же тебе сказал, что я не обычный человек, а человек, желающий познать Бога, все остальное меня не интересует. Я никого не любил.
Расстроился мудрец и сказал:
– Тогда это невозможно. Сначала тебе надо узнать, как это – действительно, по-настоящему любить кого-нибудь. Это и будет первая ступенька к Богу. Ты спрашиваешь меня про последнюю ступеньку, а сам еще не ступил на первую. Иди и полюби кого-нибудь!

Неудачное ухаживание
Историческая притча:

Жил-был тайванец, который мечтал завоевать руку одной красавицы. На протяжении четырех лет ежедневно он посылал ей письма, в которых описывал свои чувства. Такие усилия тайваньца привели к непредсказуемому концу этой истории – юная леди вышла замуж за почтового работника, который все эти годы приносил эти письма.

мої роздуми   NOTEBOOK

      Уолш  пише, що "всі найдрібніші частинки світобудови (як і найбільші) рухаються осмислено", тобто усвідомлюють самих себе. Це і є життя, це і є Бог. "На макроскопічному рівні все це називається космологією Всесвіту. На мікроскопічному рівні - фізикою частин, теорією суперструн і так дальше." Або,  фраза "ми створені по подобі Бога", означає, що ми подібні до Бога, а не Бог подібний до нас", як дехто дотепер уявляє. "Справа в тому, що багато хто вважає, що Бог не являється  Життям, але, швидше, існує поза Життям. Бог ніби створює Життя, але не є ним". Підтвердження цих слів знаходимо в книзі "Завтрашній Бог", де дається нове сприйняття "старого" Бога, висунуті і розкриті  постулати нового бачення Бога. Приведу їх, бо це актуально:
 1. Завтрашній Бог ні від кого не вимагає віри в Бога.
 2. Завтрашній Бог не має статі, розміру, форми, кольору або будь-яких інших індивідуальних характеристик, властивих живим істотам.
 3. Завтрашній Бог говорить зі всіма і постійно.
 4. Завтрашній Бог не відокремлений ні від чого; Він є Всюдисуща Присутність, Все у Всьому, Альфа і Омега, Початок і Кінець, Загальна Сума - Сукупність Усього, що було, є і буде.
 5. Завтрашній Бог являє Собою не окрему Вищу Істоту, а унікальний процес під назвою Життя.
 6. Завтрашній Бог постійно міняється.
 7. Завтрашній Бог не має ніякої потреби.
 8. Завтрашній Бог не вимагає служіння, але сам являється слугою усього Життя.
 9. Завтрашній Бог любить всіх безумовною любовю. Він не судить, не проклинає і не карає. 10.Єдине джерело знаходиться внутрі кожної людини - остання Фундаментальна Істина Нової Духовності

РІЗДВЯНА   ФЕЄРІЯ  ПРОДОВЖУЄТЬСЯ, АБО ЯКЕ ВІДНОШЕННЯ
ДО  ЦЬОГО МАЄ  ЦАРИЦЯ  САВСЬКА 







:

“Коли Ісус народився у Вифлеємі юдейському

 за днів царя Ірода, то до Єрусалима

 прийшли зі сходу мудреці запитуючи:

Де Цар юдейський, Який народився?

Бо ми побачили Його зорю на сході

 й прийшли вклонитися Йому...”

Свята Євангелія  від  МАТВІЯ  2-1 

БІБЛІЯ      НОВИЙ ПЕРЕКЛАД   

(з давньогрецької мови о. Рафаїла Турконяка)

  Всі дані, пов'язані з народженням  Ісуса Христа, символічні. Перед нами стоїть задача спільно спробувати  розв'язати, дану нам  тисячі років тому, тайну народження Месії, що змінила всю історію розвитку Землі,  не повторючи бездумно штампи і з повагою до дрібниць, опираючись на загальновідомі, доступні джерела.
  Не збереглися деталі: нарізно, чи одночасно,  прийшли ходаки, щоби поклонитися Боголюдині, скільки їх було, з дарами, чи без, цікавість без підгрунтя не схвалюється, як дано буде Богом взнаємо більше. 
  Волхви — з античної літератури: це люди, які належать до персидських зороастрійських жерців і вавілонські жерці — астрологи.
 Так от, їх і не було, вважаю,  в числі перших візитерів, тих, хто почув святу Звістку.

Першими, швидше за все, прийшли вшанувати народженого Царя Світу у цю ясну ніч"мудреці", як написано у Мт 2-1. (див вище),- “Цар юдейський”, написано, а не цар Юдейський; чи не означає це Велич народженого Дитяти  більшого масштабу, аніж Юдея? Останньому перекладу Біблії, та ще й зробленого високодуховною особистістю, як була змога переконатися при зустрічі, неодноразово, з отцем Рафаїлом Турконяком, можна, на мою думку, довіряти.

 

  Тобто, високодуховні люди, ними могли бути містики, з Єгипту, чи  Близького Сходу, античні гностики, неопіфагорійці, чи орфісти, це мають історики розібратися, хто був наймудрішим у той час.  Прибули, явно, з місць, де на той час панували осередки високої духовності і, де, мабуть, Ісус отримав свій перший вишкіл у юні роки.  І, їх було  багато більше,  аніж прийнято вважати. Йшли вклонитися Месії і через рік, і через два, з кортежами і пішки, з дарами і без..Що цікаво, якщо Зорю бачили на Сході, тоді це означає, щойшли з заходу від  Вифлеєму, тобто, швидше за все - з Єгипту були перші паломники, котрі відразу запросили до себе у Єгипет святе Дитя з Батьками, як написано у Біблії. Попередили вони, сказавши: "бо Ірод буде розшукувати Дитя.." і, щоби збулося пророцтво:"з Єгипту покликав Я Мого Сина."
  Це переслідування немовлят згодом відбулося, до двох років часу, але число жертв значно перебільшене
  Є невідповідність у Біблії з історичними даними, т.я., Ірод Великий правив з 37 до 4 рр до Р.Х.
Далі передав правління Галилеєю, принаймні тою її частиною, де замешкала сім'я Ісуса, синові Іродові Антипкові. З Євангелії Мт 3-19,20 взнаємо, що Ірод, котрий переслідував змалку Ісуса помер,- це який Ірод? і сім'я, ангелом сповіщена про вільну дорогу додому з Єгипту, повертається  околицями Юдеї у Назарет, Галилею, що на  північі Юдеї. Це ж яку величезну дорогу довелося з немовлям долати сім'ї, більше півтисячі кілометрів пустелями і піщаними гористими схилами, надіюсь, на верблюдах. Й до того ж, загроза постійна переслідувала святе сімейство від юдейського правителя Архелая, про що записано в Мт 2-22.

Галилейські міста відомі на той час - Кана, Назарет, Капернаум, Вифлеєм, Магдала і Тиверіада на березі Галилейського озера, Наїн, Гава. Є й  неподалік місто Скіфополь, що свідчить, як далеко заходила їх слава, яка прогриміла в IX - VIIcт до н.е. навіть вважають великого О.Македонського нащадком скіфів, а, до речі  дехто з істориків і Понтія Пілата вважають вихідцем з  понад Чорномор'я, зсилаючись небезпідставно, на мою думку, на спільні корені з Понтом Евксинським (Чорне море в дохристиянські часи). Нашого цвіту по всьому світу. 


Вікіпедія:
В Євангелії від псевдо-Матфея і Протоєвангелії від Іакова вони часто зображені царями. Євангелист не пише про кількість волхвів, але за кількістю принесених дарів зробили висновок, що їх було троє. Апокрифічні Євангелії дали царям імена — Каспар, Мельхіор і Бальтазар. Корони на головах пришельців появляються в Х ст. Тоді ж їх починають відображати не як ровесників, а людей різного віку. Звичай зображати їх, як представників різних рас, виникає на заході в XII ст. і стає канонічним в XV ст.
З часом волхви стали різного віку:
Бальтазар — юним,
Мельхіор — зрілим чоловіком
Каспар — старим.
І, з різних кінців світу:
Бальтазар — негр, Африка;
Мельхіор — білий чоловік, Європа;
Гаспар(Каспар) — зі східними рисами, в східній одежі, Азія.
  Четвертого волхва, згідно легенді, звали Артабан, що заблукав, не дійшовши до цілі, так, видно, повинно було статися.
Іноді, безпідставно стверджують,  що в IVcт були знайдені мощі цих волхвів , захоронені у Константинополі, надалі -  у Мілані в  IVcт, і, що в даний час зберігаються у Кельнському Соборі. Дивно, як захоронення представників різних народів, у  котрих різні шляхи, можливе разом? Не віриться.
 Символічне число візитерів взяте, мабуть, з кількості дарів, котрі, в свою чергу, взяті із старозавітної історії про візит цариці Савської до Соломона:



... І покриють тебе верблюди Мадіяма і Ефи; усі із Сави прийдуть, несучи золото і ладан, і возвестять славу Господа… І прийдуть до тебе з покорою сини гнобителів твоїх, і впадуть до стіп ніг твоїх всі, хто зневажав тебе, і назовуть тебе містом Господа, Сіоном Святаго Ізраїля. Ис.60 6-14
...Царі Фарсіса і островів піднесуть йому данину; і царі Аравії принесуть дари; і поклоняться йому всі царі; всі народи будуть служити йому.. .

Спробуємо відновити в пам'яті  маловідомі події того часу.


Тобто, робимо всновок, дари -золото, ладан, були передбачені задовго до нашої Різдвяної феєрії, а саме: золото віщувало світове панування, ладан освячував місію Первосвященства,  а от миро, як важкий хрест священномученика Господа нашого, додався, щоби започаткував нову еру людства і нову еру літочислення.
   Тепер спробуємо поділитись, тим, що здивувало, але є відомим відносно цієї справді містичної феєрії,  яка в дійсності відбувалася і, котру вірні усього світу щорічно відзначають, будують різноманітні шопки. Інколи, правда, в Різдвяній шопці можна побачити “чорного мудреця”, що викликало  сумнів і здивування: хто він? 
Саме на це питання ще раз звернемо увагу і відновимо події  тієї далекої минувшини.
Опиратися будемо на "Кебра Негаст" (Книгу про Славу Царів) Ефіопія ХIIст. Було все так:

  Ізраїльське Царство існувало 120 років, царі Сеул, Давид, Соломон - кожен по 40літ правив.
В часи Соломонового  правління (972-932), котрий прославився на віки мудрістю своєю, відвідує його цариця Савська з далекої  південно-західної країни Аравії, нинішній Йемен.
В розкоші купалася вона і в достатку, високо в горах, над Червоним морем, розмістилася колонада її палаців, зрошувальні системи сприяли добрим урожаям, золото і дорогі речі переповнювали їхні покої. Шовковий шлях, що пролягав через півострів, по якому безперервним потоком йшли каравани верблюдів з добром зі Сходу, давав змогу процвітати місцевому населенню. Царицею, мабуть, не була, хоча в часи Соломона це було звичним явищем так називати володарів невеликих маєтків, поселень, і жіноче правління було поширене. Савська цариця також славилася не тільки багатствами, вродою, але й  неабияким розумом. З благими намірами, дорогими дарами,  тисячним ескортом на верблюдах, прибула Балкіс (Білкіс) - відома під цими іменами в арабських і персидських казках цариця, в Єрусалим. Достойно, на високому рівні пройшла зустріч цих непересічних людей, обмінялися дарами, загадками, мудрістю. Багато дурниць можна прочитати про якесь демонічне походження цариці, це, швилше, вигадки, або гротеск, так як недоступною була, гордою, пам'ять про її гордовитість дошкулювало чоловічому самолюбству, що й стало причиною наговорів.  Соломон, маючи тисячу наложниць, не зміг змиритися з відмовою, так як сподобалася вона йому. Він будує хитрі плани, щоб оволодіти царицею, по одній із версій: накормивши пересоленою вечерею і, заборонивши будь-що рухати з власних речей, вночі звинуватив гостю і її служанку, що пили його воду. По іншій - вона мала намір перехитрити Соломона, прибувши  переодягнутою чоловіком. Але, ймовірно, що між ними спалахнуло почуття. І, через 9міс. і 5дн. (Кебра Негаст) народила цариця Савська сина Менеліка, котрий тільки у 12літ  зустрічається з батьком. Зрадів Соломон зустрічі, обдарувавши сина.

 

                                        Соломон і цариця Савська Тінторетто 1955

З часом цариця переїжджає із свого царства Сави(Шеба), через Мандебську протоку - у Ефіопію, це поряд. Македа, так її звали в Ефіопії, відмовляється від престолу на честь сина, котрий започатковує  патріархальне трьохтисячолітнє правління династії Соломонових потомків, котре проіснувало до 1974 року. До речі існує в Абіссінії (Ефіопія) місто Сава.  Вчені перевіряли цю версію і довели разючу подібність  геномів деяких ефіопів з геномами ізраїльтян, єгиптян, сирійців.
Отож, повернемося до, так званих, волхвів. Робимо висновки: Балтазаром, "чорним волхвом",  міг бути тільки нащадок царя Соломона і Савської цариці, їх так і звуть на батьківщині - Соломоноїди і було їх 225.
Християнством в нинішні часи тут охоплено 10% населення. 
Населення Йемену радше можна назвати семітами, звідки робимо висновок, що чорною, як її інколи зображають, цариця Савська, швидше за все, не була. Картина Тінторетто підтверджує це.   Минуло десяток-другий поколінь з часів Менеліка до Різдва Христового, потомки Менеліка, Соломоноїди, ассимілювали з населенням Єфіопії от і маємо, чорного мудреця в Різдвяних шопках. Знаємо його ім'я з  древніх рукописів - Віфіссарій.

Christus mausionem benedicat. Хай благословить Господь цей дім.
Так під Різдво писали на дверях, або, скорочено — CMB, що дехто сприймав це, як перші літери імен “Трьох мудреців”: Каспар, Мельхіор, Балтазар.